хочеться ще раз подякувати панові Сашку поки-що-з-Мінська за цікаву дводенну програму. i пофіг на сюрприз від Ейяф'ятлайокютль, завдяки якому Skorpions не виступили. адже було багато інших цікавинок: блукання прекрасним містом, сотні фотографій, підтягування на перекладині, "Супер 8", довгі розмови, ночівля у його гостинного і працьовитого брата — теж, до речі, Дмитра, не одному мені таке кепське ім'я перепало :)

два слова про місто: неймовірно чисте. а, нє, ще два: неймовірно гарне. хочеться ходити і фотографувати — цим я і займався. час від часу підходила яка-небудь людина, і повідомляла, що, мовляв, тут фотографувати не можна (хоча жодного попереджувального знаку про це ніде немає). я дякував за інформацію, згортав фотоапарат, йшов десь в інше місце, і знову фотографував, аж поки знову не підходила яка-небудь людина... ну, ви розумієте. що зробиш, звичка: моє місто хоч і найбільш ... на землі, зате у нас будь-який Тьома може приїхати і цілком законно що-небудь сфотографувати :)

2 елементи подарованої мені програми взагалі вразили настільки, що досі не віриться; обидва вони так чи інакше стосувалися Мінського державного лінгвістичного університету — осередку неймовірно гарних дівчат і високоякісної освіти.

спочатку був тамтешній гуртожиток. такий звичайний, з убогими кімнатами. але саме там Сашко дістав з-під стола свій бувалий-в-бувальцях яблачны кампуцер — той самий, котрий колись допомагав мені усміхнути нашу спільну знайому Женю — і показав презентацію своїх канадських фотовражень 2008 року. треба ж таке, коли я ще не показував носа за межі своєї країни, цей герой примудрився як слід поподорожувати і нафотографувати такої краси, якої я до цього моменту навіть не міг уявити! скопіювати що-небудь мені автор відмовився - пояснив, що якщо в мене не Apple, то знадобиться кільканадцять гігів, а радості все одно буде менше. але обіцяв щось закинути в інтернетрі. ловлю на слові :)

наступного дня Сашко задумав оригнінальний хід — прогуляти не всі пари. з цією метою він контрабандою провів мене на одну з них — і, щоб було зовсім непаливно, посадив за передньою партою. мені сподобалося все: і динамічний стиль заняття, і те, що у всіх на столах ноутбуки, і те, як класно усі говорять англійською. добре, що я колись не здогадувався, що навчання в університеті може бути настільки класним — бо у свій тоді не пішов би ні за які коврижки :) а головне, викладач була схожа на певну малознайому, але так чи інакше важливу для мене людину, котра останнім часом несподівано мені допомагає. в результаті я слухав в рази уважніше, ніж за своїх університетських часів, а коли була можливість висловитися самому — відчув себе не досить компетентним, хоча тема розмови взагалі-то в безпосередній спосіб стосувалася мого міста. дуже приємне враження, одним словом, від університету залишилося.

...швидко сплинув час, і в якийсь момент стало зрозуміло, що треба б вже на чыгуначны вакзал, бо мій цягнік сцуко відходить через 35 хвилин. ми активненько рушили в сторону метро, де я взявся за одну з своїх улюблених ще з університетських часів розваг — став подумки давати транспортному засобу завдання, за скільки хвилин треба доїхати до тієї чи іншої зупинки, аби я встиг. транспорт попався слухняний, і свої 700 рублёў відробив абсолютно чесно. користуйтесь мінським метрополітеном :)